ЛIСОВА IДИЛIЯ (Уривок)



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Поема Посвяти Миколi Вороному Миколо, мiй друзяко давнiй, Iдеалiсте непоправний! Навiяв ти на душу чару З далекого Катернодару; Мов згук трембiти в полонинi Тому, що блудить по долинi. Пустив ти слово рiзко, смiло, Що в серцi дивно защемiло: Пiсень давайте нам, поети, Без тенденцiйноï прикмети, Без соцiального змагання, Без усесвiтнього страждання, Без нарiкання над юрбою, Без гучних покликiв до бою, Без сварiв мудрецiв i дурнiв, Без горожанських тих котурнiв! Пiсень свобiдних i безпечних, Добутих iз глибин сердечних, Де б той сучасник, горем битий, Душею хвильку мiг спочити. Гай-гай, Миколо, ще й з пеньками! Лиш мiд твоïми б пить устами! Бий своïм словом, бий доразу Котурн i фальш, пустую фразу! Гони ïх з пiснi на псю маму, Як гнав Iсус мiняйлiв з храмуi Та не гадай, як фраза згине, Що вже сучасник тут спочине, Знайде тепло i нiжнiсть в парi, Як у жiночiм будуарi; Знайде до пестощiв приклоннiсть. I морфiй на свою безсоннiсть, На рани пластри, лiк на жалi, Мов у воєннiм гошпiталi! Нi, друже мiй, не та година! Сучасна пiсня — не перина, Не гошпiтальнеє лежання — Вона вся пристрасть i бажання, I вся огонь, i вся тривога, Вся боротьба i вся дорога, Шукання, дослiд i погонi До мет, що мчать по небосклонi. Не думай, як поет покине Загальних питань море синє I в тихий залив свого серця Порине, мов нурець заб'ється,— Що там вiн перли i алмази Знайде блискучiï, без скази, Знайде тепло, i розкiш раю, I свiтло, й пахощi без краю. А як знайде гидкiï черви I гiркiсть слiз, розбитi нерви, Докори хорого сумлiння, Прокляття свого поколiння, Зневiру чорну, скрип розстрою, То що почать з такою грою? Чи мають нам мiшать поети Огонь Титана й воду Лети? Ах, друже мiй, поет сучасний Вiн тим сучасний, що нещасний. Поет — значить, вродився хорим, Болить чужим i власним горем. В його чутливiсть сильна, дика, Еольська арфа мов велика, Що все бринить i не втихає: В нiй кождий стрiчний вiтер грає. А втихне вiтрове дихання, Бринить в нiй власних струн дрожання. Негармонiйний згук той, друже! Вiн дразнить слух i нерви дуже, Наявi дразнить, сон тривожить, Вертить докором, зло ворожить, Жене тебе, де кроком рушиш, Кленеш його, а слухать мусиш. Так не жадай же, друже милий, Щоб нас поети млою крили, Рожевим пестощiв туманом, Мiстичних вiзiй океаном, Щоб опiй нам давали в страви, Щоб нам спiвали для забави! Най будуть щирi, щирi, щирi! I що хто в життьовому вирi Спiймав — чи радощiв, чи муку, Барвисту рибу чи гадюку, Алмази творчостi блискучi, Чи каяття терни колючi, Чи перли радощiв укритих, Чи черепки надiй розбитих — Най все в своï пiснi складає I спiвчуття не дожидає. Воно прийде! Слова — полова, Але огонь в одежi слова — Безсмертна, чудотворна фея, Правдива iскра Прометея. Падолист. 1900 р.
ЛIСОВА IДИЛIЯ (Уривок)