<< Главная страница

КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ ЗАЄЦЬ I &IUML;ЖАК



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Се, моï дiтоньки, не є сторiя, а прахтика. То нiбито так: брехали старi люди, та й_я за ними брешу. Бо, певно, нiхто там при тiм не був, як Заєць з Iжем сперечалися. А проте воно мусить бути правда, бо мiй небiжчик дiдусь, коли менi се оповiдав, усе говорив: Я там при тiм не був, але се мусить бути правда, бо менi се старi люди повiдали, а старим людям пощо брехати? Слухайте ж, як то воно було. Була Свята недiленька, пiд осiнь уже, саме коли гречки вiдцвiтали. Сонечко зiйшло ясно на небi, вiтрець теплий проходжувався по стернях, жайворонки спiвали високо-високо в повiтрi, пчiлки бринiли в гречанiм цвiтi, а люди, святочно повбиранi,, йшли до церкви. Все, що жило, радувалося милою днинкою, i ïжак також. ïжак стояв собi край дверей своєï нори, заложив руки за пояс, виставив нiс на теплий вiтер та й мугикав собi стиха пiсеньку — чи гарну, чи не гарну — кому там що до того! Як умiє, так i пiє. Мугикає собi тихенько, а далi подумав собi: Поки там моя жiнка миє дiтей та дає ïм свiжi сорочечки, дай лишень пiду я трохи в поле, пройдуся та й на своï буряки подивлюся, чи добре виросли. Буряки були недалеко вiд його хати; ïжак брав ïх, кiлько йому треба було на страву для своєï родини, i для того й говорив завсiди моï буряки. Ну, добре. Осторожно запер вiн за собою дверi й поплiвся стежкою в поле. Недалеко пройшов i саме попри терновий корч хотiв скрутити i направцi пiти до бурякiв, аж тут настрiчу йому Заєць. Вiн також так був вийшов на прохiд i хотiв при тiй нагодi навiдатися до своєï капусти. Побачивши Зайця, ïжак поклонився йому чемненько i привiтав його зi Святою недiлею. Та Заєць був собi великий панич i дуже горда штука. Вiн не вiдповiв нiчого на ïжакове привiтання, а тiльки глянув на нього дуже звисока i вiдiзвався: — Ого, а ти чого так рано ось тут по полi волочишся? — На прохiд* вийшов, — вiдповiв ïжак. — На прохiд? — зареготався Заєць. — А я думав, що твоïм ногам лiпше би було лежати, нiжна прохiд лазити. Ся насмiшка дуже розсердила ïжака, бо вже що як що можна йому говорити, все вiн знесе, але коли хто його ноги бере на кпини, то вiн того не може дарувати, власне для того, бо з Божого допусту ноги у нього кривi. — Ти, певно, думаєш, — мовить ïжак до Зайця, — що ти своïми довгими лабами бiльше докажеш? — I певно, — вiдповiв Заєць. — Можемо зробити пробу, — мовить ïжак. — Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не перегоню. — Се вже смiх людям сказати! Ти своïми кривульками пе-ребiжиш мене? — смiявся Заєць. — Ну, про мене, зробимо пробу, коли тебе така охота зносить. О що заклад? — Дуката** i фляшку горiлки, — мовить ïжак. — Приймаю, — вiдмовляє Заєць. — Давай руку! А тепер бiжiм! — Ну, ну, ну, так нагло не маємо чого квапитися, — вiдповiв ïжак. — Я ще зовсiм натщесерце! Мушу наперед пiти додому, трошки поснiдати, а за пiвгодинки верну на отеє мiсце. Заєць не мав нiчого против того, бо й йому хотiлося перед тим похрупати трохи свiжоï капусти. А ïжак тим часом поплентався додому. Чекай ти, Зайчику, — думав вiн по дорозi. — Ти надiєшся на своï довгi ноги, але я тобi таки заграю не тоï. Правда є, що ти панич великий, але у головi у тебе розуму небагато. Заплатиш, небоже, заклад, аж буде курiтися. Приходить ïжак додому i мовить до своєï жiнки: — Жiнко, вбирайся швиденько, пiдеш зо мною в поле. — А чого менi в поле? — питає Ïжиха. — Знаєш, я з Зайцем об заклад побився. Маємо оба бiгати на перегони, а хто програє, платить дуката i фляшку горiлки. — Чи ти, чоловiче, з глузду зсунувся? — скрикнула Ïжиха. — Та з Зайцем хочеш у перегони бiгати? — Вже ж, що хочу. I ти мусиш менi, допомогти. Жiнка ще щось хотiла балакати, та ïжак сказав до неï: — Не турбуйся, жiнко! Я вже тобi скажу, як се маємо зробити. Вбирайся, тiлько живенько, та й ходiм у поле. Що мала Ïжиха робити? Зiбралася та й пiшла з чоловiком. А по дорозi ïжак мовить до неï: — Слухай, жiнко, що я тобi скажу. Бачиш, на отсiй довгiй нивi мають бути нашi перегони. Заєць буде бiгти одною бороздою, а я другою. Вiдтам з гори починаємо бiгти. Отже, ти стань собi ось тут у бороздi, i коли Заєць прибiжить сюди, то ти пiднiми голову та й крикни: Я вже тут! Так розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву. Ïжак поставив свою жiнку на ïï мiсце, а сам пiшов горi бороздою на другий конець. Приходить, а Заєць уже там. — Ну, що ж, бiжимо? — питає Заєць. — Авжеж, бiжимо, — каже ïжак. — Ну, раз-два-три! Один став у одну борозду, другий у другу, а коли Заєць крикнув три, рушив сам, як вихор, долi нивою. А ïжак пробiг, може, зо три кроки, потiм скулився в бороздi i вернув назад на своє перше мiсце. А Заєць жене, що має сили, та коли добiг на конець ниви, аж тут ïжакова жiнка з другоï борозди кричить йому назустрiч: — Я вже тут! Заєць тiльки очi витрiщив з диву; йому й до голови не прийшло, щоби се не був той самий ïжак, бо, знаєте, ïжак i Ïжиха однаковiсiнькi на подобу. — А се як може бути? — скрикнув Заєць. — Бiжiм ще раз, назад до першоï мети! I, не передихнувши добре, вiн вихром полетiв горi нивою, положивши вуха на хребет. Ïжиха лишилася спокiйнiсiнько на своïм мiсцi. А коли Заєць добiг на другий конець ниви, то там ïжак крикнув йому назустрiч: — Я вже тут! Розлютився Заєць. Що за диво! Щоби такий корсоногий ïжак мене перегнав! I, не тямлячи себе з досади, крикнув: — Ще раз бiжiм! До нижньоï мети! — Про мене, Семене, — мовив ïжак, — бiжiм хоч десять раз, менi байдуже. Побiг Заєць, а внизу знов чує: — Я вже тут! Бiжить ще раз догори — знов те саме. Так вiн, бiдолаха, бiгав, бiгав сiмдесят i три рази там i назад, а ïжак завсiди був уже тут. Чи Заєць добiжить до горiшньоï мети, чи до долiшньоï, все чує одно: Я вже тут. А сiмдесятий четвертий раз уже Заєць не добiг до мети. Саме на серединi ниви впав на. землю, кров бухнула йому з горла, i вiн сконав на мiсцi. А ïжак узяв виграний заклад, дуката i кварту горiлки, гукнув на свою жiнку з борозди, i обоє пiшли радiсно додому i жиють ще й досi, коли не померли. Зайця поховали, а весь його рiд зарiкся вiд того часу не бiгати з ïжаками об заклад, так що ми, дiтоньки, вже того нiколи не побачимо. А для вас, небожата, вiдси така наука: нiколи не пiдiймай на смiх бiдного чоловiка, хоч би се був простий, нерепаний ïжак. * На прогулянку. **Д у к а т — срiбна монета.
КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ ЗАЄЦЬ I &IUML;ЖАК


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация