<< Главная страница

КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ ОСЕЛ I ЛЕВ



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Був собi Осел. Багато було йому працi у господаря. Давай, — думає, — втечу у лiс i буду жити на волi! Буду собi пастися в лiсi, i хто менi що зробить? I, не довго думавши, втiк вiд господаря у лiс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, нiчого не робить, нiхто його не б'є, — вiдколи живе, ще такого добра не зазнавав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та просто на нього. Ну, — думає собi Осел, — аж тепер кiнець менi буде! Але поки Лев дiйшов до нього, вiн якось трохи отямився й подумав собi: Ану, може, я його як-небудь обдурю? Та як стояв — бух на землю, лiг собi й лежить. Пiдходить Лев i кричить уже здалека: — Ей, ти, хто ти там? Як ти смiєш лежати? Чому не встанеш i не поклонишся менi? А Осел мов i не чує. Лежить собi та тiльки довгими вухами клапає. Пiдiйшов Лев i знову кричить: — Зараз устань i поклонися менi! — А хто ж ти такий? — питає Осел. — Ти ще й питаєшся? — кричить грiзно Лев. — Хiба ти не знаєш, що я Лев, над усiма звiрами цар? Осел, не встаючи, пiдвiв голову й витрiщив на нього очi. — I що ти за дурницi говориш? — промовив вiн. — Ти цар над усiма звiрами? Хто тобi це сказав? Де це написано? Хто обирав тебе на царя? Ну, говори! Лев стояв, мов лобом об стiну стукнувся. — Хто менi це сказав? Та всi менi кажуть, що я над звiрами цар. Хiба ж це неправда? — Звичайно, що неправда! Не може бути правда, бо цар над усiма звiрами не ти, а я. — Ти? — здивувався Лев. — А де це написано? — А йди подивися ось тут! I вiн устав на ноги й, обернувшись задом до Лева, показав йому заднє копито, на якiм була прибита новiсiнька блискуча пiдкова. — Бачиш? Це моя царська печатка. Якби ти був цар, то й ти б мав таку. — Ото диво! — промовив Лев. — А я про те й не подумав нiколи. Мабуть, твоя правда. Але стiй! Давай будемо змагатись. Ходiмо в лiс, хто за годину наловить бiльше звiрiв, той буде справжнiй цар. — Добре, нехай i так буде, — промовив Осел, i з тим розiйшлися. Лев побiг по лiсi; бiгав, бiгав: тут зловив сарну, там зайчика, там знов якогось звiра — за годину мав уже п'ять чи шiсть штук. Бере те все i тягне до Осла. А Осел тим часом що робить? Пiшов собi на широку поляну, де сонечко ясно свiтило, й посеред лугу кинувся на землю, ноги геть вiдкинув, очi зажмурив, язик висолопив — кожен сказав би: згинув та й згинув. А над поляною все яструби лiтають, ворони, канi, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усi гуртом до нього. Спочатку здалека заскакували, а там бачать, що не рухається, то й почали по ньому скакати, дзьобати йому язик та очi. А Осел нiчого, тiльки коли якийсь птах дуже близько пiдлiзе, вiн клац його зубами або стук його ногою, вб'є та й сховає пiд себе, та так хитро, що iншi й не бачать. Не минуло й години, а вiн уже надушив ïх з пiвкопи. Тодi схопився на ноги та як зареве, а птахи всi врозтiч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те мiсце, де мали зiйтися з Левом. Приходить, а Лев уже там. — Ну, що, — каже до Осла i показує йому свою здобич, — бачиш, скiльки я наполював ? — Ну, та й дурний же ти, Леве, — каже Осел i лягнув його звiрiв ногою. — Таких звiрiв я мiг би був наловити зо двi копи. Та чого вони вартi! А ти подивись на моïх! Я тiльки таких ловив, що в повiтрi лiтають. Ану, спробуй ти! — Нi, я такоï штуки не втну, — вiдповiв Лев. — Аж тепер бачу насправдi, що ти над звiрами цар, а не я! Вибачай менi, що я так нечемно говорив з тобою! — А бачиш, — промовив гордо Осел. — Завжди треба бути чемним, бо як наскочиш на старшого вiд себе, то що тодi буде? От i тепер я мiг би тебе покарати на смерть, але вибачаю, бо ти це зробив з дурного розуму, а не зi злоï волi. Йди ж тепер i шануйся на другий раз! I Лев пiшов, похнюпившись та пiдiбгавши хвiст, немовби хто вилив на нього бочку холодноï-прехолодноï води. Чи близько, чи далеко, зустрiчає в лiсi Вовчика-братика. — Здоровi були, найяснiший царю! — каже Вовк i кланяється низенько. — Ет, iди, не смiйся з мене! — каже сумно Лев. — Який я тобi цар? — Як-то нi? — скрикнув Вовк. — Хто ж би посмiв iнакше сказати? — Мовчи, братику, — пошепки говорить до нього Лев. — Тут недалеко є справжнiй цар. Як почує, бiда буде i тобi й менi. — Справжнiй цар? — здивувався Вовк. — Що за диво? Який же тут є справжнiй цар, крiм тебе? — Є, є! — перелякано шепотiв Лев. — Я сам його бачив. Там такий страшний! А що за сила! Навiть тих звiрiв ловить, що в повiтрi лiтають. Я радий, що хоч мене живим вiдпустив. — Ну, що ти говориш? — здивувався Вовк. — Диво дивне! Знаю цей лiс давно, але нiяк не придумаю, хто б то мiг бути. Який же на вигляд той новий цар? — Одне слово — страшний! — каже Лев. — Вуха отакi, голова — як цеберко, а на заднiй нозi царська печатка. — Нiяк не вгадаю, хто це може бути, — клопотався Вовк. — Знаєш що, ходiм, покажи менi його! — Я? Нiзащо в свiтi! — скрикнув Лев. — Досить уже раз страху наïвся. — Та ходiмо! Чого боятися? — заохочував Вовк. — От знаєш що, прив'яжи себе своïм хвостом до мого, смiлiше нам буде йти. — Про мене, — каже Лев, — нехай i так буде. Зв'язалися обоє хвостами докупи та й пiшли. Вийшли на горбок над полянкою, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився та й шепче до Вовка: — Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертається Вовк, поглянув та як крикне: — Дурний Леве, та це ж Ослисько! — А Левовi почулося, що то новий цар уже близько, як злякається, та ходу! Бiг, бiг, далi втомився, став та й озирнувся. — А що, Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тiльки язик висолопив. Як був прив'язаний до Левового хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу i давно вже й дух випустив. — А бачиш, — каже до нього Лев, — ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його зблизька, то вiд самого страху помер!
КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ ОСЕЛ I ЛЕВ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация