<< Главная страница

КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ КОРОЛИК I ВЕДМIДЬ



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Iшли Ведмiдь з Вовком в лiсi, аж ось зацвiрiнькала якась пташка у корчах. Пiдiйшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гiлках та й цвiрiнькає. — Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно спiває? — запитав Ведмiдь. — Цить, Ведмедю, це Королик! — шепнув Вовк. — Королик? — прошепотiв i собi переляканий Ведмiдь. — Ой, то в такому разi треба йому поклонитися? — Авжеж, — каже Вовк, i обоє поклонилися Короликовi аж до самоï землi. А Королик навiть не дивиться на них, скаче собi з гiлки на гiлку, цвiрiнькає та все задертим хвостом махає. — Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчить Ведмiдь. — Навiть не гляне на нас! Цiкаво було б хоч раз заглянути, як там у нього в палатi. — Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч i знаю, де його палата, але заглядати до неï нiколи не посмiв. — А що, страшно хiба? — Страшно не страшно, а так якось не випадало. — Ну, ходiм, я загляну! — промовив Ведмiдь. Прийшли до дупла, де було Короликове гнiздо, та тiльки що Ведмiдь хотiв заглянути досередини, аж тут Вовк — сiп його за полу. — Ведмедю, — прошепотiв, — стiй! — А що там таке? — Не бачиш, он Королик прилетiв! А от Королева. Незручно нам заглядати при них. Ведмiдь вiдiйшов з Вовком у кущi, а Королик i його дружина влетiли до свого дупла, щоб нагодувати малят. Коли вони повилiтали, до дупла наблизився Ведмiдь i заглянув досередини. В дуплi було, як у дуплi: прогниле дерево, трохи пiр'я настелено, а на пiр'ï п'ятеро маленьких Короленят. — Ну, хiба це королiвська палата! — скрикнув Ведмiдь. — Та це якась нора! А оцi писклята хiба королiвськi дiти? Тьху, та й поганi ж, приблуди! I, сплюнувши сильно, Ведмiдь хотiв iти собi геть, аж тут маленькi Королики як запищать у гнiздi: — Го-го, пане Ведмедю! То ти на нас плюєш? За цю образу ти мусиш нам тяжко вiдповiсти. Ведмедевi аж мороз пiшов поза шкiрою вiд цього крику. Вiн як мiг швидше побiг вiд того поганого дупла, забiг у свою яму, сiв там та й сидить. А малi Королики в гнiздi як розкричалися, то вже кричали не вгаваючи, поки батько й мати не прилетiли. — Що тут таке? Що сталося? — питають старi й подають дiтям то мушку, то хробачка — що хто назбирав. — Не хочемо мушок! Не хочемо хробачкiв! — Та що вам таке сталось? — допитують старi. — Був тут Ведмiдь i назвав нас приблудами, ще й наплював у наше гнiздо, — кажуть малi Королики. — Невже?! — крикнув старий Королик i, не довго думаючи, знявся та й полетiв до Ведмежого житла. — Ти, старий Бурмило, — мовив вiн, сiвши на гiлляцi над Ведмедевою головою, — що ти собi думаєш? З якоï причини ти моïх дiтей приблудами прозиваєш, ще й у моє гнiздо плюєш? Будеш менi за це вiдповiдати! Завтра вдосвiта ставай зо мною до кривавоï вiйни. Що мав Ведмiдь робити? Вiйна, то вiйна. Пiшов кликати собi всiх звiрiв на допомогу: Вовка, Кабана, Лиса, Борсука, Сарну, Зайця — всiх, хто тiльки бiгає по лiсi на чотирьох ногах. А Королик i собi поскликав усю пташню, а ще бiльше лiсовоï дрiбноти: Мух, Чмелiв, Шершнiв, Комарiв ~ i наказав ïм лагодитися на завтра до великоï вiйни. — Слухайте, — каже Королик, — треба нам когось послати на розвiдку до ворожого табору, щоб ми знали, хто в них генерал i який в них бойовий клич. Рада ухвалила вислати Комара, бо вiй найменший i найхитрiший. Полетiв Комар до Ведмежого табору, а там саме нарада розпочинається. — Що нам починати? — говорить Ведмiдь. — Ти, Лисе, найхитрiший мiж усiма звiрами, ти нам будь за генерала. — Добре, — говорить Лис. — Бачите, якби зi звiрами була справа, то нам би найлiпше мати Ведмедя за генерала, але цим разом треба мати дiло з тiєю крилатою дрiбнотою, то, може, я вам тут бiльше допоможу. Бо тут головна рiч — око бистре i розум хитрий. Слухайте ж, який у мене план. Вороже вiйсько буде лiтати в повiтрi. Але нам про нього байдуже. Ходiмо просто до Ко-роликового гнiзда й заберемо у неволю його дiтей. Як тiльки ïх будемо мати в руках, то присилуємо старого Королика, щоб закiнчив вiйну i пiддався нам, i тодi ми виграємо. — Добре, добре! — закричали всi звiрi. — Значить, — говорить далi Лис, — треба нам iти густою лавою, держатися купи, бо там у ворога є й Орли, i Шулiки, i всяка птиця; як будемо йти врозбрiд, вони готовi очi повикльовувати. А разом буде безпечнiше. — Правда, правда, — крикнув Заєць, у якого вiд самоï згадки про Орлiв аж ноги затрусилися. — Я буду йти попереду, а ви всi за мною, — каже далi Лис. — Бачите мiй хвiст — це буде у нас бойовий прапор. Усi пильно дивiться на мiй хвiст. Поки я його буду держати просто догори, то, значить, можна йти смiливо. Як я запримiчу якусь засiдку, то зараз схилю хвоста трохи нижче; то знак для вас, що треба йти трохи помалiше й обережнiше. А коли вже зовсiм бiда буде, тодi пiдiбгаю хвiст мiж ноги, а ви всi тодi втiкайте щодуху. — Славно, славно! — закричали всi звiрi й дуже вихваляли Лисову розсудливiсть. Комар, вислухавши весь той премудрий план, полетiв до Королика i разповiв йому все докладно. На другий день чуть свiт зiбралися звiрi в похiд. Земля дрижить, гiлля трiщить, рев, крик та писк по лiсi, — аж страх пробирає. А з другого боку птахи почали злiтатися: повiтря шумить, листя з дерев сиплеться, крик, гамiр, крякання. Густою лавою йдуть звiрi просто до Короликового гнiзда; густою хмарою лiтає понад ними пташня, але не може ïх спинити. Та старий Королик про це не дбає. Побачивши Лиса, як вiн гордо марширує попереду вiйська з хвостом, мов свiчка, пiднятим угору, вiн гукнув Шершня й каже до нього: — Слухай, небоже! Бачиш ти он того Лиса? Це ворожий генерал. Лети щодуху, сядь йому на живiт i жали, що маєш сили. Шершень полетiв, та й просто Лисовi на живiт. Почув Лис, що щось там лазить у нього по животi; от-от би хвостом одiгнати, але нi, його хвiст зараз — бойовий прапор, не можна! Аж тут Шершень як шпигне Лиса в саме болюче мiсце! — Ой лишенько! — скрикнув Лис i спустив хвiст наполовину. — Що там? Що там? — загомонiли звiрi. — Мабуть... якась...засiдка, — пробубонiв Лис, а сам аж зуби зцiпив з болю. — Засiдка, засiдка! — пiшов голос помiж звiрами. — Обережно, бо засiдка. Але в цей час Шершень як вжалить Лиса щосили! Лис як завиє з болю, як пiдскочить угору, пiдiбгав хвiст помiж ноги та ходу! А звiрi вже не питали, що там сталося, а з переполоху кинулися тiкати, куди хто мiг, однi через других. А Птахи, Оси, Комарi, Шершнi за ними, на них, б'ють згори, клюють, рвуть, кусають. Страшний був бiй! Звiрi, якi не загинули, порозбiгалися й поховалися по ямах, а Королик зi своïми птахами та комахами одержав велику перемогу. Радiсно прилiтає Королик до свого гнiзда й говорить до дiтей: — Ну, дiти, тепер можете ïсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звiрами. — Нi, — говорять Короленята, — не будемо ïсти, поки Ведмiдь не прийде сюди й не попрохає пробачення. Що було робити? Полетiв Королик до Ведмедевоï ями, сiв на гiлляцi над його головою та й говорить: — Ну, Бурмило, а будеш воювати з Короликом, га? А Ведмедя, що в вiйську йшов iз самого заду, пiд час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Оленi ратицями попiд ребра потолочили, так що вiн лежав та тiльки охав. — Iди, дай менi спокiй, — буркнув вiн. — I десятому закажу, щоби з тобою не зачiпався. — Нi, друже, цього не досить, — мовив Королик. — Ти повинен пiти до мойого дупла й попросити пробачення у моïх дiтей, бо iнакше тобi ще гiрше лихо буде. Мусив Ведмiдь iти й просити в Короленят пробачення. Аж тодi Короленята задовольнилися й почали знов ïсти та пити.
КАЗКИ IЗ ЗБIРКИ КОЛИ ЩЕ ЗВIРI ГОВОРИЛИ КОРОЛИК I ВЕДМIДЬ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация